Діти підростали, й Оксана Григораш дедалі частіше задумувалася, де взяти кошти, щоб дати їм вищу освіту. Скільки знайомих, зокрема з її рідного Завалля, що в Кам’янець-Подільському районі на Хмельниччині, подалися за кордон на заробітки, а скільки опустили руки та втратили віру... От якби заробити вдома! Григораші ще молоді, чуються на силі. Новину про створення сільського виробничого кооперативу «Молоко-Кам’янець» приніс чоловік Валентин, водій молоковозу. Об’єднання надає безвідсоткові позики на придбання високопродуктивних корів. Розрахуватися треба впродовж шести місяців, здаючи вироблене молоко. Телятко можна залишити в господарстві або продати. Кооператив бере на себе реалізацію молока, до того ж платить за здану продукцію на п’ять відсотків більше, ніж заготівельники. А також ветеринарний догляд, витрати на запліднення корови, пропонує макуху, комбікорм тощо за ціною нижче ринкової.
Оксані виділили п’ять тисяч гривень на придбання корови, яку вподобала. З Ласунею клопотів додалося, бо ж Оксана ще й працює завідувачкою дитсадку. Зате тепер були свої молоко, сметана, сир. Позику погасили, почали заробляти на себе. Здали телятко.
— Люди побоюються нового, — каже Оксана. — У Заваллі підписали договори оренди великої рогатої худоби лише кілька осіб. Шкода, бо є села, де всі власники корів прийшли в об’єднання. За кожен зданий літр молока кооператив відраховує громаді дві копійки — так можна накопичувати кошти на розвиток села.
Щоб на власні очі переконатися у вигодах такої справи, їдемо в Крушанівку, де 115 власників худоби приєдналися до кооперативу. Доки череди немає з поля на обіднє доїння, спілкуємося з Світланою Прубняк.
— Здала дві худобини в кооператив, та з двору вони нікуди не поділися, — посміхається жінка. — Я вже отримала за цей рік і орендну плату за двох корів, а це 400 гривень. Маєш більше худоби — заробітки кращі. Сестра Оксана в Нефедівцях тримає трьох корів, за рік здала вісім тисяч літрів молока, заробила 16 тисяч гривень. Усе нас влаштовує, крім ціни: 1,8 гривні за літр було в серпні. Нині пасти немає де, посуха, надої впали.
— Молоко має бути дорожче, — підтримує жінку голова сільської ради Іван Посітко. — Почім у магазині пляшка води, знаєте? А скільки праці вкладає селянин у ту корову... П’ять років тому в Крушанівці було 250 голів ВРХ, тепер лише 150. Як за молоко платитимуть мало — худоба й далі йтиме під ніж.
Начальник відділу з питань розвитку кооперативу Юлія Мужило запевняє: «Ми здійснюємо постійний моніторинг цін. Нині навіть у Польщі сире молоко високої якості на рівні наших двох гривень.
— Але там селяни отримують солідні дотації від держави! — каже сільський голова.
— Кооператив робить перші кроки, — розповідає Юлія Євгенівна. — Працювати на компактній території ефективно неможливо. Членами нашого кооперативу вже стали близько тисячі селян, які утримують понад 1500 голів ВРХ. Мешкають вони в Кам’янець-Подільському, Новоушицькому, Дунаєвецькому, Чемеровецькому районах Хмельниччини, а також у Кельменецькому та Новоселицькому на Буковині. Транспортні затрати чималі. На придбання худоби за рік надали 15 позик, у середньому по п’ять тисяч гривень. У десяти селах люди отримали від нас корми — макуху та кукурудзу. Безвідсоткову позику на придбання доїльного апарата взяли троє селян, роботу в цьому напрямі продовжуємо. Кооператив оплачує ветеринарні послуги, штучне осіменіння, щеплення, компенсує витрати з перевірки тварин на наявність субклінічної форми маститу, проводить навчання з утримання корів, пропонує людям продукцію молокопереробного підприємства, з яким співпрацює, за цінами виробника.
Алла Лізвінська із Нефедовець, соціальний працівник, устигає доглядати трьох корів і теж очікує підвищення ціни на молоко. Для її родини є проблемою й відсутність власної техніки для обробітку землі. Є надія, що і з цим допоможе кооператив! У родини Валентини Толстої є свої культиватор, косарка, віз, сани, кінь, тому на сімейній раді вирішили тримати чотирьох корів, а тепер хочуть здати в кооператив ще одну, яку самі викохали. Чоловік Валентини теж працює біля молока. Про ціну зауважують: у сусідньому Сокільці, де немає кооперативу, людям платять за літр 1,6 гривні. І без усіх тих надбавок від СВК, що їх мають нефедівчани. Тож у такому далекому від центру селі кооператив вважають правильним рішенням. «Коли в кооперативі вся родина працює, вигода відчутна. На отримані прибутки вчимо сина в аграрному університеті», — ділиться Валентина Толста.
Трудовий стаж людям не зараховується, держава вважає їх самозайнятими працівниками. Законодавцю варто над цим помізкувати.
Своє бачення розвитку нової форми господарювання є вже й на місцях. «Селяни відчують велику вигоду лише тоді, коли на подвір’ях з’явиться племінна, високопродуктивна худоба, а з нею — високі надої», — зауважує Іван Посітко. У громаді його підтримують. «Над цим працюємо й ми в нашому СВК, — кажуть Юлія Мужило та Микола Лавський. — Почали з того, що було. А в майбутньому наше об’єднання буде і з породистою худобою, і з високими надоями, і, відповідно, зі зростанням достатків».